Серця Нагів

Роман «Той птах, що п’є сльози» починається з повільної розповіді про те, як в корчмі  «Останній притулок», що притулилась на кордоні пустелі Фунтен, з’являється один з головних героїв. Кейґан Дракар прийшов сюди з закривавленим мішком, від вигляду якого дружина корчмаря втратила свідомість. Його чекав важливий лист. Далі зав’язка твору інтригує ще більше: читач знайомиться з двома наґами, що спілкуються між собою телепатичним способом. Наґи – це змієподібні люди. В основі цих персонажів лежить давньоіндійське уявлення про людей-змій з людськими головою й торсом та зміїним хвостом. Хоч міфологія й чужа, але читач її сприймає органічно, адже в українських казках «Івасик-телесик» та  «Яйце-райце» образ змії, зміївни, зміючки дуже нагадував наґів. (Такі історичні збіги ще раз доводять індоєвропейський характер сюжетів деяких наших народних казок).